— Ну, спи, спи ...
— Тобі кажу, страшно!
— Що тобі страшно?
Який пустун!
Помовчали.
Альошка раптом вискочив із саней і, голосно заплакавши, підбіг до діда.
— Що ти?
Чого тобі? — злякався кучер, теж підводячись.
— Виє!
— Хто виє?
— Страшно, діду ... Чуєш?
Кучер прислухався.
— Це плачуть, —сказав він.
— Ну піди, дурник.
Їм шкода, ну і плачуть.
— Я в село хочу ... — продовжував онук, схлипуючи та тремтячи всім тілом.
— Діду, поїдемо в село до мамки; поїдемо, діду, милий, бог тобі за це пошле царство небесне ...
—Який дурень, га!
Ну, мовчи, мовчи ...
Мовчи, я ліхтар засвічу... Дурень!
Кучер намацав сірники і запалив ліхтар.
Але світло не заспокоїло Олексія.
— Діду Степане, поїдемо в село! — просив він, плачучи.
— Мені тут страшно ... і-і, як страшно!
І навіщо ти, окаянний, мене з села виписав?
— Хто це окаянний?
А хіба можна законному дідові такі безпідставні слова?
Відлупцюю!
