Єрмолай, пояснивши гнів пана по-своєму, почухав потилицю та зітхнув.
— Вибачте, Семене Ерастовичу,  —сказав він, —але зараз час дачний... без цього не можна... без баби, тобто...
І, поглянувши на витріщені, злісно здивовані очі пана, він винувато крекнув та продовжив:
— Воно, звичайно, гріх, та що поробиш...
Ви не наказували до двору чужих баб пускати, воно, звичайно, та де ж своїх узяти.
Раніше, коли жила Агнюшка, не пускав чужих, бо — своя була, а тепер, сама бачите... без чужих не обійдешся...
І при Агнюшці, це точно, безладу не було, через це...
— Забирайся геть, мерзотнику! — крикнув на нього Мигуєв, затупотів ногами і пішов назад до кімнати.
Ганна Пилипівна, здивована й розгнівана, сиділа на тому самому місці і не зводила заплаканих очей з немовляти...
— Ну, ну... —забурмотів блідий Мигуєв, кривлячи рота посмішкою.
— Я пожартував...
Це не мій, а... а прачки Аксинії.
Я... я пожартував...
Занеси його двірнику.
