Азазелло допоміг буфетнику піднятися, надав інше сидіння.
Наповненим горем голосом буфетник відмовився від пропозиції господаря зняти штани і просушити їх перед вогнем та, відчуваючи себе геть незручно в мокрій спідній білизні та сукні, сів на іншу лавку з пересторогою.
— Я люблю сидіти низько, -— промовив артист,  — з низького не так небезпечно падати.
Так, тож ми зупинились на осетрині?
Любчику мій!
Свіжість, свіжість і свіжість — ось що має бути девізом будь-якого буфетника.
Так ось, не бажаєте скуштувати...
Тут у багровому світлі від каміну блиснула перед буфетником шпага, і Азазелло виклав на золоту тарілку шматок м'яса, що шкварчав, полив його лимонним соком та подав буфетнику золоту двозубу виделку.
— Вельмишановний .... я...
— Ні, ні, спробуйте!
Буфетник з поваги поклав шматочок до рота та одразу зрозумів, що жує справді щось свіже і, головне, неймовірно смачне.
Однак, прожовуючи духмяне, соковите м'ясо, буфетник ледве не вдавився та не впав повторно.
Із сусідньої кімнати вилетів великий темний птах та тихенько зачепив крилом лисину буфетника.
Сівши на камінну полицю поруч із годинником, птаха виявилась совою.
"Господи-боже мій! — подумав нервовий, як усі буфетчики, Андрій Фокич, — оце так квартирка!"
