— Нав'язався ти на мою голову,  — зітхає сторож.
— Ну, гаразд, підемо!
Сторож і перехожий рушають з місця.
Вони йдуть поруч, пліч-о-пліч, і мовчать.
Сирий, пронизливий вітер б'є їм прямо в обличчя, і невидимі дерева, галасуючи і потріскуючи, сиплють на них великі бризки ...
Алея майже суцільно покрита калюжами.
- — Одне мені невтямки,  — каже сторож після довгої мовчанки,  — як ти сюди потрапив?
Адже ворота на замок замкнені.
Через огорожу переліз, чи що?
Якщо через огорожу, то старій людині таке заняття  — остання справа!
— Не знаю, батюшко, не знаю.
Як сюди потрапив, і сам не знаю.
Мара.
Покарав Господь.
Істинно, мана, лукавий переплутав.
А ти, батюшко, стало бути, тут у сторожі?
— У сторожі.
— Один на все кладовище?
Напір вітру такий сильний, що обидва на хвилину зупиняються.
Сторож, почекавши, коли ослабне порив вітру, відповідає:
