Римський раптом простягнув руку і наче машинально долонею, водночас граючи пальцями по столу, натиснув ґудзик електричного дзвінка й завмер.
У порожній будівлі неодмінно було б чутно різкий сигнал.
Але сигналу не було, і ґудзик мляво занурився в дошку стола.
Ґудзик був мертвий, дзвінок зіпсований.
Хитрість фіндиректора не вислизнула від Варенухи, який запитав, здригнувся, причому в очах його промайнув явно злісний вогонь:
— Ти чого дзвониш?
— Машинально, — глухо відповів фіндиректор, відсмикнув руку і, своєю чергою, нетвердим голосом запитав: — Що це у тебе на обличчі?
— Машину занесло, вдарився до ручки дверей, — відповів Варенуха, відводячи очі.
«Бреше!» — вигукнув подумки фіндиректор.
І тут раптом його очі округлилися і стали абсолютно божевільними, і дивився він в спинку крісла.
Позаду крісла, на підлозі, лежали дві перехрещені тіні, одна густіша та чорніша, інша слабка і сіра.
Чітко було видно на підлозі тіньову спинку крісла і його загострені ніжки, але над спинкою на підлозі не було тіньової голови Варенухи, так само як під ніжками не було ніг адміністратора.
