Вірочка не б'ється і не видряпує очі.
Але ви не відчуваєте такої великодушності і продовжуєте бурчати.
Коли туалет закінчений та шуба вже вдягнена, вас проводжають до самого виходу і завжди говорять вам услід:
— Тиран!
Мучитель!
Нелюд!
Ви виходите зі своєї квартири (Зубовський бульвар, 2, дім Фуфочкіна), сідаєте до візника і говорите голосом Солоніна, помирає в «Далилі»:
— У Лефортово, до Червоних казарм!
У московських візників є тепер простір, але ви не цінуєте такої великодушності і відчуваєте, що вам холодно...
Логіка дружини, вчорашня штовханина на маскараді Великого театру, похмілля, пристрасне бажання завалитися спати, післясвяткова печія — все це змішується в суцільний каламбур і виробляє вас в муть...
Каламутить жахливо, а тут ще й візник плететься ледве-ледве, наче помирати їде...
У Лефортово живе дядечко вашої дружини, Семен Степанович.
Це — найпрекрасніший чоловік.
Він без пам'яті любить вас і вашу Вірочку, після своєї смерті залишить вам спадок, але... чорт з ним, з його любов'ю та спадком!
На ваше нещастя, ви входите до нього в той же час, коли він занурений у таємниці політики.
