У сонному, застиглому повітрі стояв монотонний шум, без якого не обходиться степова літня ніч; безперервно скреготіли коники-стрибунці, співали перепілки та за версту від отари в балці, в якій тік ручай і росли верби, ліниво посвистували молоді солов'ї.
Той, що проїжджав, зупинився, щоби попросити у пастухів вогню для люльки.
Він мовчки закурив і викурив усю люльку, потім, ні слова не сказавши, сперся на сідло і задумався.
Молодий пастух не звернув на нього уваги; він продовжував лежати і дивитись на небо, а старий  довго оглядав об'їзника і запитав:
— Часом не Пантелей із Макаровської економії?
— Той самий, — відповів об'їзник.
— Отож бо я бачу.
Не впізнав — багатим будеш.
Звідки Бог несе?
— Із Ковильовської ділянки.
— Далеко.
І під скупчину віддаєте ділянку?
— Різне.
І під скупчину, і в оренду, і під бакчі.
Я, власне, до млина їздив.
