Маргарита відкинула шторку і влетіла у вікно.
— Я боюсь, — повторив хлопчик і затремтів.
— Не бійся, не бійся, мій маленький, — сказала Маргарита, намагаючись пом'якшити свій охриплий під вітром, злочинний голос, — це хлопчаки скло били.
— З рогатки? — спитав хлопчик, перестаючи тремтіти.
— З рогатки, з рогатки, — підтвердила Маргарита, а ти спи!
— Це Ситник, — сказав хлопчик, — у нього є рогатка.
— Ну, звісно, він!
Хлопчик подивився лукаво кудись в сторону і запитав:
— А ти де, тітко?
— А мене нема, — сказала Маргарита, — я тобі снюсь.
— Я так і думав, — сказав хлопчик.
— Ти лягай, — наказала Маргарита, — підклади руку під щоку, а я тобі буду снитись.
— Ну снись, снись, — погодився хлопчик і негайно ліг і руку поклав під щоку.
— Я тобі сказку розкажу, — заговорила Маргарита і поклала розпалену руку на стрижену голову, — була на світі одна пані.
І у неї не було дітей, і щастя теж узагалі не було.
І от вона спочатку багато плакала, а потім стала зла...
— Маргарита замовкла, зняла руку — хлопчик спав.
