Напередодні святвечора Чечевіцин цілий день розглядав карту Азії і щось занотовував, а Володя, млявий, пухкий, як укушений бджолою, похмуро ходив по кімнатах і нічого не їв.
І раз навіть у дитячій він зупинився перед іконою, перехрестився і сказав:
— Господи, пробач мене грішного!
Господи, збережи мою бідну, нещасну матір!
До вечора він розплакався.
Йдучи спати, він довго обіймав батька, матір і сестер.
Катя і Соня розуміли, в чому тут річ, а молодша, Маша, нічого не розуміла, анічогісінько, і тільки при погляді на Чечевіцина замислювалася і говорила, зітхнувши:
— Коли піст, няня говорить, треба їсти горох і сочевицю.
Рано-вранці в святвечір Катя і Соня тихо піднялися з ліжок і пішли дивитися, як хлопчики будуть бігти в Америку.
Підкралися до дверей.
— Так ти не поїдеш? — сердито питав Чечевіцина.
— Говори: не поїдеш?
