— Такий проклятий мороз, що гірше собаки всякого! — продовжував він говорити, посміхаючись на все обличчя.
— Суща кара!
— Це неймовірно, — сказав губернатор.
— Мороз зміцнює людину, бадьорить.
— Хоча й неймовірно, але краще б його зовсім не було, — сказав голова, утираючи червоною хусткою свою клиноподібну борідку.
— Бог із ним!
Я так розумію, Ваша величносте, Господь як покарання нам його посилає, мороз же.
Улітку грішимо, а взимку караємось... так!
Єгор Іванович швидко озирнувся та сплеснув руками.
— А де же, це саме... чим грітись же? — запитав він, налякано дивлячись то на губернатора, то на архієрея.
— Ваша величносте!
Владико святий!
Чай, і пані змерзли!
Треба що-небудь!
Так неможливо!
Усі замахали руками, стали говорити, що вони приїхали на каток не для того, щоб грітися, але голова, нікого не слухаючи, відчинив двері та закивав комусь із зігнутим у гак пальцем.
До нього підбігли артільник та пожежник.
