— Навіщо йти додому? — запитав він у себе.
— Ідея, але чи донесу я цей візок?
Величезна, проклята.
Творог та квіти до біса.
Він підняв візок, але в той момент згадав, що поки дійде додому, візок встигне намочитись 5 разів.
— Ну, загадка!  — посміхається він.
— Попи, вода за шию потекла...
Ех. Промок, п‘яний, перевізника немає... не вистачає лише, щоб чоловік вибіг на вулицю і відгамселив мене палицею.
Але що ж робити?
Не можна залишатись тут до ранку, та і сукня зіпсується.
Ось що...
Я подзвоню ще раз і передам Дюняші речі, а сам піду додому.
Жирков  обережно подзвонив.
Через хвилину за дверима було чути кроки і в замковій дірці промайнуло світло.
— Хто тут? — запитав  хриплий чоловічий голос з не російським акцентом.
«Попи, повинно бути чоловік, — розмірковував Жирков.
— Потрібно збрехати що-небудь...»
