— О котрій годині сходить тепер сонце?
— О шостій! — відповів візник.
Трійка виїхала з міста.
Тепер уже по обидва боки видно було тільки тини городів і самотні верби, а попереду все застеляла імла.
Тут на просторі півмісяць здавався більшим і зірки сяяли яскравіше.
Але ось війнуло вогкістю; листоноша закутався глибше у комір, і студент відчув, як неприємний холод пробіг спочатку біля ніг, потім по тюках, по руках, по обличчю.
Трійка пішла тихіше; дзвіночок завмер, наче і він змерз.
Почувся плюскіт води, і під ногами коней і близько коліс застрибали зірки, які відбивалися в воді.
А хвилин через десять стало так темно, що вже не було видно ні зірок, ні півмісяця.
Це трійка в'їхала в ліс.
Колючі ялинові гілки раз у раз били студента по кашкеті, і павутина сідала йому на обличчя.
Колеса і копита стукали по кореневищах, і тарантас погойдувався, як п'яний.
