Годинник пробив десяту.
— Ну, хлопчику, пора спати, — сказав прокурор.
— Прощайся і йди.
— Ні, тату, — насупився Серьожа, — я ще посиджу.
Розкажи мені щось!
Розкажи казку.
— Ну, добре, але після казки — одразу спати.
Вільними вечорами Євген Петрович мав звичку розповідати Серьожі казки.
Як і більшість ділових людей, він не знав напам'ять жодного вірша і не памятав жодної казки, а тому щоразу мусив імпровізувати.
Зазвичай він починав із шаблону "Одного разу були собі...", далі городив  усілякі дурниці, і, розповідаючи початок, ніколи не знав, якими будуть середина та кінець.
Картини, обличчя та положення він брав навмання, експромтом, а фабула та мораль витікали якось самі, не з волі оповідача.
Серьожа дуже любив такі імпровізації, і прокурор помічав, що чим скромнішою та простішою була фабула, то сильніше вона діяла на хлопчика.
