Тут сталася друга дивна річ, що стосувалася самого Берліоза.
Він зненацька перестав гикати, серце його стукнуло та на мить кудись провалилось, потім повернулося, але з тупою голкою, що засіла в ньому.
Крім того, Берліоза охопив необґрунтований, але такий сильний страх, що йому захотілося тут-таки тікати з Патріарших, не озираючись.
Берліоз сумно озирнувся, не розуміючи, що його налякало.
Він зблід, витер лоба, подумав: "Що це зі мною?
Цього не було... серце пустує...я перевтомився.
Мабуть, пора кинути все до біса і в Кисловодськ..."
І тут гаряче повітря згутилося перед ним, і зіткався з цього повітря прозорий громадянин предивного вигляду.
На маленькій головці жокейний картузик, картатий, куций повітряний же піджачок...
Громадянин на зріст, як сажень, але в плечах вузький, неймовірно худий, і фізіономія, прошу зауважити, глузлива.
Життя Берліоза складалося так, що до незвичайних явищ він не звик.
Ще більше збліднівши, він вирячив очі і зніяковілий подумав: "Цього не може бути!...!
