Юнак не тільки помітив цю жінку, ні, він впізнав її, а впізнавши, здригнувся, зупинився, з подивом дивлячись їй у спину, почав її наздоганяти.
Ледь не збивши з ніг якогось перехожого із глечиком у руках, юнак наздогнав жінку і, тяжко дихаючи від хвилювання, гукнув:
— Нізо!
Жінка обернулася, примружилася, причому на її обличчі виступило холодне розчарування, і вона сухо відповіла грецькою:
— А, це ти, Юдо?
Я тебе одразу і не впізнала.
Але ж це й на краще.
У нас є прикмета, що той, кого не ввпізнають, стане багатим...
Хвилюючись від того, що серце почало підстрибувати, як птах під чорною ковдрою, Юда пошепки запитав, боячись, щоб перехожі не почули:
— Куди ти йдеш, Нізо?
— А навіщо тобі це знати? — відповіла Ніза, сповільнюючи крок і зверхньо поглядаючи на Юду.
