Варенуха, пильнуючи за дверима, підстрибував біля неї, надовго зависаючи у повітрі і гойдаючись у ньому.
Покрученими пальцями він махав у сторону Римського, шипів і прицмокував, підморгуючи дівиці у вікно.
Та запоспішала, засунула руду голову у хвіртку, витягнула руку скільки могла, нігтями почала шкрябати нижній шпінгалет і трясти раму.
Рука її стала подовжуватися, як гумова, і покрилася трупною зеленню.
Нарешті зелені пальці мертвої обхопили голівку шпінгалета, повернули її, і рама стала відчинятися.
Римський слабо скрикнув, притулився до стінки і портфель виставив наперед, як щит.
Він розумів, що прийшла його смерть.
Рама широко відчинилася.
Покійниця ступила на підвіконня.
Римський точно бачив плями тління на її грудях.
І в цей час радісний, неочікуваний крик півня долетів із садочка, з тієї низької будівлі за тиром, де тримали пташок, які брали участь у програмах.
Горластий дресирований півень трубив, сповіщаючи, що до Москви зі сходу наближається схід сонця.
