— Для бюстгальтера, для спинки, одним словом, на весь гарнітур.
— Цієї ж хвилини.
Микола Тимофійович кладе перед Полінкою кілька сортів аграманту; та ліниво обирає і починає торгуватися.
— Змилуйтеся, рубль зовсім недорого! — переконує прикажчик, поблажливо посміхаючись.
— Це аграмант французький, восьмигранний...
Будьте ласкаві, ми маємо звичайний, ваговий...
Той 45 копійок за аршин, це вже не та якість!
Змилуйтеся!
— Мені ще потрібен склоярусний бік з аграмантними ґудзиками, — каже Полінка, нахиляючись над аграмантом, і чомусь зітхає.
— А не знайдуться у вас під цей колір склоярусні підвіски?
— Є.
Полінка ще нижче нахиляється до прилавка і тихо питає:
— А навіщо це ви, Миколо Тимофійовичу, в четвер пішли від нас так рано?
— Хм!..
Дивно, що ви це помітили, — каже прикажчик з усмішкою, — ви так були захоплені паном студентом, що... дивно, як це ви помітили!
