Євгеній Петрович поправив на Сергієві комірець і подумав:
«Що ж іще сказати йому?»
— Так, недобре, — продовжував він.
— Я від тебе не чекав цього.
По-перше, ти не маєш права брати тютюн, який тобі не належить.
Кожна людина має право користуватися лише власним добром, якщо ж вона бере чуже, то ... вона— погана людина!
(«Не те я йому кажу!» — подумав Євгеній Петрович.)
Наприклад, у Наталії Семенівни є скриня з сукнями.
Це її скриня, і ми, тобто ні я, ні ти, не маємо права чіпати її, оскільки вона не наша.
Правда ж?
У тебе є конячки і картинки ...
Але ж я їх не беру?
Можливо, я і хотів би їх взяти, але ... вони не мої, а твої!
— Візьми, якщо хочеш! — сказав Сергій, піднявши брови.
— Ти, будь ласка, тату, не соромся, бери!
Ця жовтенька собачка, яка у тебе на столі, моя, але ж я нічого ...
Нехай собі стоїть!
