Мурашкіна знову стала пухнути...
Дико оглядаючись, Павло Васильович підвівся, скрикнув грудним, неприродним голосом, схопив зі столу важке преспап'є і, не тямлячи себе, з усього розмаху вдарив ним по голові Мурашкіної ...
— В'яжіть мене, я вбив її! — сказав він за хвилину слузі, який увійшов
Присяжні виправдали його.
Один з багатьох
За годину до відходу поїзда дачний батько сімейства, тримаючи в руках скляну кулю для лампи, іграшковий велосипед і дитячу труну, входить до свого приятеля і в знемозі опускається на диван.
— Голубе, милий мій ... — бурмоче він, задихаючись і безглуздо водячи очима.
— У мене до тебе прохання.
Христом-Богом молю ... позич до завтрашнього дня револьвера.
Будь другом.
—  Нащо тобі револьвер?
— Потрібно ...
Ох, боже мій!
Дай-но води.
Швидше води!
..
Потрібно ...
Вночі доведеться їхати темним лісом, так ось я ... про всяк випадок ...
Позич, зроби милість!
..
