А що трапляється, якщо будити тварину під час повільного сну?
Виявилось, що майже нічого.
В перші дні після початку експерименту, починається адаптація мозку до нових умов, поведінка піддослідної тварини стає млявою і дезорієнтованою.
А після мозок ніби звикає: різні ділянки мозку починають спати в різний час, і сама фаза повільного сну стає коротша.
Повільний сон розбивається на короткі відрізки, і його учасники сплять по черзі.
Тому для тварини смертельним  усе-таки є позбавлення швидкого сну, а не повільного.
3.
У дослідах із позбавленням сну, і швидкого, і повільного, тваринам робили найрізноманітніші аналізи.
Ніяких видимих змін не було.
Єдине, що вдалося знайти — різке збільшення вірусів і бактерій у крові тварин, померлих під час примусового неспання.
Оскільки цей симптом зустрічався у всіх піддослідних тварин, то з’явились припущення, що під час сну проходить налаштування імунної системи організму.
Якщо не спати, то імунна система виходить з ладу і припиняє боротьбу з безліччю зовнішніх реагентів: шкідливими речовинами і мікроорганізмами.
Однак цю гіпотезу справедливо критикують.
Адже смерть настає не від тієї чи іншої хвороби — це вчені могли б миттєво виявити.
Загалом ослаблення імунної системи напевно грає роль, просто це одна з численних реакцій організму на безсоння, але не причина його загибелі.
Інша гіпотеза пов’язує швидкий сон з еволюцією теплокровності у тварин.
Прихильники гіпотези покладаються на те, що парадоксальний сон існує тільки у теплокровних тварин — ссавців і птахів, а у інших не знайдений.
Справді, під час парадоксального сну температура мозку трохи знижується.
Це означає, що парадоксальний сон оберігає мозок від перегрівання.
Так само діють системи охолодження сучасних комп’ютерних процесорів: ті теж не можуть працювати без вентиляторів, так званих кулерів, і що потужніший комп’ютер, то сильніший повинен бути кулер.
Проте і ця гіпотеза має свої обмеження — дійсно важко повірити, що такий нелегкий і активний процес виник тільки для охолодження мозку.
4.
Цікаві експерименти із визначення функцій повільного сну провів в останні три роки в Московському університеті ім. А. Н. Северцова Н.І. Пигарев.
Кішці вживили у мозок електроди, які дають змогу виміряти електричний потенціал стовбурових і кортикальних відділів мозку.
Водночас виміряли й електричний потенціал різних внутрішніх органів.
Виявилось, що під час повільного сну імпульси м’язів шлунка збігаються з імпульсами групи клітин лобової частини кори.
Цей відділ у нормі відповідає за переробку сигналів від сенсорних систем, здебільшого обробляє глядацьку інформацію.
Результати експериментів означають, що під час повільного сну стимули від рецепторів сенсорних систем перестають надходити в лобові частки, зате туди починають надходити сигнали від травної системи.
Виходить, що лобові частки мозку під час сну відмовляються від своєї звичайної роботи і перемикаються на обробку сигналів від внутрішніх органів.
Виявляється, вночі наш мозок займається не зовнішнім світом, а нашим внутрішнім влаштуванням.
Досліди Н. І. Пигарева, які повторили на кішках і на мавпах американські та іспанські спеціалісти, зараз визнають цілком надійними.
Але як відбувається перемикання із зовнішнього світу на внутрішній — невідомо; це покажуть тільки майбутні дослідження.
