Чарівні чорні коні, та й ті втомилися і несли своїх вершників повільно, і неминуча ніч стала їх наздоганяти.
Відчуваючи її за своєю спиною, притих навіть невгамовний Бегемот і, вчепившись у сідло кігтями, летів мовчазний та серйозний, розпушивши свій хвіст.
Ніч почала закривати чорною хусткою ліси і луки, ніч запалювала сумні вогники десь далеко внизу, тепер уже нецікаві і непотрібні ні Маргариті, ні Майстру, чужі вогники.
Ніч обганяла кавалькаду, сіялася на неї зверху і викидала то там, то тут у посмутнілому небі білі цятки зірок.
Ніч густішала, летіла поруч, хапала вершників за плащі і, здерши їх з плечей, викривала обмани.
І коли Маргарита, овіяна прохолодним вітром, розплющувала очі, вона бачила, як змінюється вигляд усіх, хто прямує до своєї мети.
Коли ж назустріч їм з-за краю лісу почав сходити багряний і повний місяць, всі обмани зникли, звалилися в болото, втопилося в туманах чаклунське тимчасове вбрання.
