Розмовляючи таким чином, мисливці підходять до лісу.
Сонце вже сіло і залишило після себе червону, як пожежну заграву, смугу, перерізану десь хмарами; колір цих хмар не зрозумієш: краї їхні червоні, та самі вони то сірі, то бузкові, то попелясті.
У лісі між густих гілок ялин і під кущами березняку темно, і в повітрі яскраво вимальовуються тільки крайні, звернені до сонця гілки з їхніми пузатими бруньками і лискучою корою.
Пахне снігом, що тане і листям, яке перегниває.
Тихо, ніщо не ворушиться.
Здалеку долинає щораз тихіший крик граків.
— Тепер би в Живках постояти, — шепоче Слинка, з жахом дивлячись на Рябова.
— Там важлива тяга.
Рябов також із жахом дивиться на Слинку, не моргаючи і роззявивши рота.
— Славний час, — говорить пошепки тремтливо Слинка.
— Добру весну Господь надає...
А треба думати, вальдшнепи вже є...
Чого б їм не бути...
День видався теплий...
Зранку журавлі летіли — багато-багато!
