Через пів року йому вже 22.
Живе з мамою.
Не має свого заробітку та ще не мав тривалих стосунків.
Через останній пункт не сильно засмучується(будьмо чесними, хоче, просто не ставить за пріоритет), на досвіді впевнився, що спочатку потрібно інвестувати в себе як особистість, а потім починати стосунки.
Але попередні два пункти день у день все більше його пригнічують, ну і якоюсь мірою (гарна новина) мотивують щось думати, шукати.
Хто він? Чого хоче? І з чого почне свій шлях.
Cамому аж цікаво)
Гарна новина номер два: шлях його становлення вже почався, і ще одне — він приблизно знає, чого прагне.
Коротше кажучи, має цілі на цей рік та трохи далі.
Тут прям фух.
Усвідомлення проблеми і приблизне розуміння бажаного результату — це вже щось.
Щось конкретне.
Це, знаєте, як два береги між прірвою.
Берег, на якому ти зараз, по інший бік — твоя бажана реальність.
І от завдання — перебратись, побудувати свій шлях, міст.
Сам не впораєшся, потрібні люди, знання, гроші та твоє бажання діяти.
Поки крапка... але спойлер — до кожного потрібного ресурсу додається вагончик страхів в та негативних переконань. Щось на кшталт —  а що подумає однокласник Коля, з яким ви вже чотири роки не спілкуєтеся і навіть не знаєте, де він і що з ним.
Або — а раптом хтось скаже, що його план — це туфта і взагалі хтось негативно оцінить його бажанняь.
Збоку здається все просто: твоє життя — твій вибір — твої бажання.
А йому не просто, для нього це виклик..
