Мовчання тривало кілька секунд.
«Він вивчає мене», — подумала Маргарита і силою волі постаралась стримати тремтіння в ногах.
Нарешті Воланд заговорив, усміхнувшись, від чого його іскристе око ніби блиснуло:
— Вітаю вас, королево, і прошу мене вибачити за мій домашній наряд.
Голос Воланда був низький, що на деяких словах давав відтяжку в хрип.
Воланд узяв з ліжка довгу шпагу, нахилившись, порухав нею під
ліжком і сказав:
— Вилізай!
Партія скасовується.
Прибув гість.
— Аж ніяк, — тривожно свистів по-суфлерськи над вухом  Маргарити Коров'єв.
— Аж ніяк... — почала Маргарита.
— Мессіре.. — дихнув Коров‘їв вухо.
— У жодному разі, мессіре, — впоравшись із собою, тихіше, але чітко відповіла Маргарита й, усміхнувшись, додала: — Я благаю вас не переривати партії.
Думаю, що шахматні  журнали заплатили б немалі гроші, якби мали можливість її надрукувати.
