Поділля..
Хмельниччина та її область — яка ж вона різноманітна.
Свій край я ніколи з великим захватом не досліджувала(тобто я завжди була у захваті від певних краєвидів поблизу, але не усвідомлювала усю цінність, починаючи від історії до того, що я дуже дотична до цих місць), але, побувавши у досить далеких країнах та побачивши їхні родзинки, мене зацікавило, а чому моє місто залишатиметься для мене тільки місцем народження?
Скажу більше, раніше, малою, я соромилася того, що я не з мегаполісу, але це окрема тема.
Отже, які ж вони — ті стежки Поділля?
А я скажу, що вони — як улюблена книга, яку розгортаєш і не хочеш закривати, яка на кожній своїй сторінці переносить тебе з однієї історії до іншої.
Я переконалася у цьому, поїздивши лише по Дунаївецькому районі Хмельницької області.
Опинилась в оточенні панорами (яка зараз є Подільськими Товтрами), але раніше була селом, яке мали б інженери перетворити на Дністровську ГЕС та вже були готові запускати воду, але зробили помилку.
Люди звичайно ж уже повиселялись із домівок у цьому селі, та воно залишилось порожнім, на жаль, але зараз усе, що поросло на тих місцях, стало насолодою для очей — панорамою із лісами, полями, крутими схилами кольору сонця, річечкою, та навіть церквою, яка є єдиним "соціальним" місцем, до якого веде довга стежка.
Крім огляду на панораму, я насолодилась порцією невідомих мені рослин (особливо коли ми наближаємось до осені, й усе багряніє), ягід, які ростуть у великих кількостях біля величезних каменів, на яких, до речі, класно засмагати на сонці.
Для мене особисто це був рай, хоча на вулиці було, як у пеклі (та для цього була вода з джерела).
Крім того, можна скупатися в освяченій купальні або присісти на збудовану спеціальну лаву, де, як на долоні, "українські карпатські гори".
Не встигли ми від'їхати, як потрапили до досить захованого водоспаду Бурбун посеред скель, який є повною протилежністю до попереднього місця, адже гірська вода крижана і є певним оазисом, з кущами папороті, камінням, вкритим мохом, та взагалі незіпсованою дикою природою серед усіх тих полів та сухості.
Водоспад 5-метровий, оточений ще іншими джерелами, але приємно, хоча і холодно, було відчути ту природну, справжню воду, яка так освіжає і загартовує.
Я обов'язково  влаштувала б пікнік прямо під його звуки, мелодію.
На будь-який смак, Хмельниччина, звичайно, багата та колоритна, дає відчуття того, ніби я побувала не те, що у єдиній Україні, а взагалі у своїй області. Стільки ще всього, про що ми не здогадуємось, є прямо коло нас, лише ступити крок..
