Маргарита прижмурилась, розглядаючи напис "Драмліт", і роздумуючи над тим, що це могло означати?  Взявши щітку під пахву, Маргарита зайшла у під'їзд, штовхнувши дверима здивованого швейцара, і поруч із ліфтом, на стіні, побачила величезну чорну дошку, на якій білими буквами було виписано номери квартир і прізвища їхніх мешканців. Напис "Будинок драматурга і літератора", що увінчував список, змусив Маргариту випустити хижий, задушений крик. Піднявшись очима вище, вона почала читати прізвища: Хустов, Двубратський, Квант, Бєскудніков, Латунський...
— Латунський! — заверещала Маргарита. — Латунський! Це ж він! Це він згубив Майстра.
Швейцар біля дверей, вирячивши очі і навіть підстрибуючи від здивування, роздивлявся чорну дошку, намагаючись зрозуміти таке диво: чого раптом заверещав список пожильців. А Маргарита, тим часом, уже стрімко піднімалась сходами вгору, повторюючи в якомусь захваті:
— Латунський — вісімдесят чотири! Латунський — вісімдесят чотири...
