Що для Вас означає бути Іншим? Можливо, для когось Інший — це людина іншої зовнішності, наприклад, чорношкірий афроамериканець. Чи, може, це співмешканець, що мислить по-іншому або неповносправний, співгромадянин іншої національності або релігії чи мандрівник, який приїхав з іншої країни. Ба більше, можливо, хтось вважає, що цей Інший живе всередині нас самих. Без сумніву, варіантів відповіді багато, й, звісно, у кожного вона буде різною.

 Насправді я довго думала над тим, ким Інший є для мене. Зрештою, я зупинилась на двох прикладах, аби пояснити Вам, та й самій собі, ким, на мою думку, є така особа.

 По-перше, я хочу сказати про іноземців. Неважливо, чи це мігрант, чи просто мандрівник. Адже місія перебування людини за кордоном уже не має такого значення, як сам факт того, що вона приїхала сюди з іншої країни, вона стає начебто чужою тут, у цьому новому для неї світі. І постає питання: що означає “стає чужою”? Чи це те саме, що й бути Іншим, чи ні? Як на мене, це зовсім різні речі. Чому і як це відрізняти? Обґрунтовано відповісти на це запитання мені дуже допомогло моє останнє заняття із риторики, на якому ми аналізували есе Кшиштофа Чижевського “Міст і людина”. Автор використовує міст як метафору, що постає з’єднувальним елементом між “своїми” та “чужими”. Тобто за допомогою цього архітектурного витвору чужинець стає Іншим. Але він є частиною нас самих й виступає елементом спільноти, до якої ми належимо, ми маємо шанс, звертаючись до нього, переступити через себе. А за словами автора: “Це стара істина, мовляв, лише переступаючи через себе, людина залишається собою”.

 З метою вияскравлення поданого вище аргументу, хочу навести приклад однієї дуже мужньої та розумної жінки. Це Джейн Гудолл — посол миру ООН, приматолог, етолог і антрополог з Великої Британії. Вона повсюдно відома завдяки своєму більш як 45-річному вивченню соціального життя шимпанзе в національному парку Танзанії. Молода жінка залишила усі блага цивілізації й подалась у незвідану подорож, експедицію, та вона йшла за покликом свого серця. Дівчина поринула у новий світ. Безсумнівно, їй було дуже важко, та сама ж говорила: “Головне — багато працювати і вірити в себе”. Цікавим є те, що, потрапивши в середовище, де проживають шимпанзе, не тварини були тими Іншими, такою була сама жінка, більше того, на початку, вона була чужинкою. Та завдяки наполегливій праці вона самостійно збудувала так званий міст, що перетворив її спочатку на Іншу, а згодом навіть і на Свою. Так, спочатку тварини дещо боялись Джейн, жахались її, але згодом вони звикли до її присутності, навчились бути поруч з Іншим.

 По-друге, подумаймо про людей із обмеженими можливостями, фізичними чи розумовими, немає значення. Вони відрізняються від нас у багатьох аспектах, по-іншому бачать навколишній світ, думають, рухаються, відчувають. Наприклад, людина із вадами зору знає, що вона не побачить жодної точки світла, але все одно відчайдушно озирається в непроглядній темряві навколо й вчиться пристосовуватись у ній за допомогою відчуттів. Діти, що народились із аутизмом, назавжди приречені мати труднощі у спробах спілкуватися з  людьми, що їх оточують Так, вони є Іншими, адже не здатні виражати власні емоції, що супроводжується труднощами розмовної мови і, в деяких випадках, зниженням інтелектуальних здібностей. Проте справжньою проблемою є не так їхня неповносправність, як наше нерозуміння, адже насправді людина не почуватиме себе Іншою, поки її такою не зробить навколишнє середовище. На сьогодні відомо багато випадків, коли людина із обмеженими можливостями досягає справжнього успіху у кар’єрі, спорті, мистецтві, інколий абсолютно здоровій особі таке не під силу. Люди із неповносправністю не потребують нашого жалю чи якихось поблажок, вони сильні, й у деякій мірі більше цінують можливості життя, аніж ми. Як на мене, нам не потрібно просто співчувати їм, а навпаки — надавати можливості для їхнього саморозвитку. Це означає, що нам слід навчитись не бути “над” іншими, а “поряд” з ними.

 До прикладу візьмемо фільм “Недоторканні 1+1”, який розповідає про справжню дружбу, що, як не дивно, виникла між людьми, яких, здавалося б, абсолютно нічого не пов'язувало. Зовсім нічого спільного — представники різних соціальних прошарків суспільства, є суттєва різниця у віці, образі життя, минулому, вихованні, світогляді і не тільки — практично чорне і біле, і не тільки в переносному сенсі. Це історія про прикутого до інвалідного крісла багатого аристократа і щойно звільненого з в'язниці молодого араба. Та, незважаючи на відмінність усіх фізичних показників, двоє чоловіків не були чужими, вони змогли бути поруч. Завдяки цьому герої втілюють усі свої мрії, здійснюють божевільні вчинки, вони стають по-справжньому щасливими.

 Отож, підсумовуючи все сказане вище, хочу навести цитату Кшиштофа Чижевсього: “Інший — це частина нас і частина спільноти, до якої ми відчуваємо свою приналежність. Інший, про якого ми тут думаємо, не може бути кимось неприсутнім, кимось байдужим нам”. Без сумніву, ми можемо вважати, що світ Іншого є окремим і живе за своїми законами. Та ми не маємо права говорити, що він не має жодного значення для нашого існування, він не може бути для нас чимось чужим чи далеким, ми повинні навчитись бути поряд з Іншим.
