Знову про коронавірус і дані. (Є короткі висновки внизу).
Нещодавно завдяки Filipa Carvalhal Marques мені до рук потрапила оця дивовжна стаття: https://www.imperial.ac.uk/media/imperial-college/medicine/sph/ide/gida-fellowships/Imperial-College-COVID19-NPI-modelling-16-03-2020.pdf. Стаття представляє результати моделювання поширення коронавірусу у Великій Британії та у США для різних сценаріїв протидії. Стверджують, що ці дані були надані урядам Великої Британії та інших країн для вироблення стратегії дій.
А дані надзвичайно цікаві. Автори зібрали все, що наразі відомо про вірус, географічно-демографічні дані та медичну систему двох країн, та промоделювали поширення вірусу у кожній з них за кількох сценаріїв: (а) якщо нічого не робити, (б) якщо вживати заходів, спрямованих на сповільнення поширення вірусу (але не повне припинення), (в) якщо вживати заходів, спрямованих на повне припинення поширення вірусу. Автори врахували, що не всі будуть ідеально дотримуватись карантинних заходів (див. Table 2). І отримали такі результати.
Якщо нічого не робити, епідемія в Британії досягне піку у травні, пікове навантаження на медичну систему перевищить можливості у понад 25 разів, всього помре від вірусу 510 000 людей до кінця епідемії.
Якщо вживати заходів на сповільнення поширення, то найефективніший варіант — ізоляція відомих випадків + ізоляція тих, хто живе із зараженими разом + соціальне дистанціювання людей віком понад 70 років. Якщо такі заходи вводять на 3 місяці, то пік епідемії у Британії зсувається на червень. Перевантаження медичної системи на піку все одно буде — приблизно у 8 разів. Кількість смертей знизиться приблизно удвічі, тобто становитиме ~250 тисяч людей до кінця епідемії. Тобто теж не дуже гарний варіант.
Якщо вжити заходів, щоб повністю поширення вірусу, найефективніший варіант — ізоляція відомих заражених та тих, хто живе з ними + закриття усіх навчальних закладів + соціальне дистанціювання для усіх (мінімізація подорожування, робота з дому тощо). Тоді пік епідемії випадає на середину квітня і не перевищує спроможності медичної системи. За три тижні після початку заходів епідемія йде на спад і майже зникає, якщо тримати заходи до вересня. Але впродовж місяця-двох після зняття заходів епідемія повертається так, ніби нічого й не було.
У статті також проаналізовано варіант введення уривчастих жорстких обмежувальних заходів (заходи на повне припинення на 4 місяці, потім зняти обмеження на місяць, знову ввести на два, знову зняти на місяць і так далі). Тоді кількість хворих постійно в межах можливостей медичної системи (зростає–спадає–зростає–спадає) і не треба тримати обмеження постійно (але треба тримати ~2/3 часу, аж допоки не з’явиться вакцина або принаймні ефективні ліки). Це видається не дуже приємним, але найкращим варіантом із доступних.
Стаття опублікована не в журанлі (часу минуло дуже мало ще — а інфа критична), але отримала позитивні відгуки (https://www.sciencemediacentre.org/expert-reaction-to-mrc-centre-for-global-infectious-disease-analysis-report-9-impact-of-non-pharmaceutical-interventions-npis-to-reduce-covid-19-mortality-and-healthcare-demand/, ось тут інфа про організацію, на чийому сайті опубліковано відгуки: https://en.wikipedia.org/wiki/Science_Media_Centre).
Є також критика (https://necsi.edu/review-of-ferguson-et-al-impact-of-non-pharmaceutical-interventions, ось інфа про організацію: https://en.wikipedia.org/wiki/New_England_Complex_Systems_Institute). Критика стверджує передовсім, що модель, використана у статті, не враховує кількох важливих аспектів. Наприклад, не враховує ізоляцію людей, що контактували із хворими, або введення більш чи менш жорстких обмежень локально (на рівні окремих міст чи регіонів). Отже, критика натякає, що найкращий варіант дій — це закрити все, а потім дивитись.
Я це до чого.
1. Жорсткі карантинні заходи таки потрібні, якщо ми не готові жертвувати сотнями тисяч життів.
2. Карантинні заходи — це надовго. Цікавим буде досвід Китаю, Південної Кореї та інших країн у послабленні карантинних заходів та його наслідках. Можливо, справді через кілька місяців можна буде забути про епідемію. Але мені видається найімовірнішим варіант із почерговим зняттям та введенням обмежень аж до появи вакцини (а це за теперішніми оцінками рік-півтора).
3. Уряди мають планувати і карантинні заходи (щоб зберегти нерви людей), і як мінімізувати втрати для економіки.
4. Аналіз даних та моделювання на їхній основі даватимуть можливість планувати. Згідно з інтерв’ю керівника Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров'я Ігоря Кузіна (https://www.youtube.com/watch?v=FNZxRuNx_tA&t=790, 13:10 до 14:00), Україна має людей, спроможних проводити такі моделювання. Варто, щоб результати моделювань публікувалися — так само, як це зробили британці.
5. Моніторинг локальної ситуації та посилення чи послаблення обмежень на локальному рівні може зменшити збитки для економіки, не знижуючи ефективності протиепідемічних заходів. З цього погляду дуже цікавий проєкт ізраїльських науковців. Вони просять громадян (і хворих, і здорових) щодня заповнювати форму (https://docs.google.com/forms/d/141Yxd19FvFj76G_Ore-U9jWeJFs66EXU6h0xs1RMwm8/viewform) з інформацією про своє розташування, самопочуття та температуру тіла. Вони працюють над створенням програми, що на основі цих даних визначатиме і передбачатиме вогнища епідемії, даючи можливість уживати заходів локально та якнайраніше. На жаль, мені не відомо про охоплення цього проєкту та його ефективність наразі. Але ідея вартісна.
