— Чого ж це ви раніше мовчали, якщо вам таке не подобається?

Поштар нічого не відповів та продовжував дивитись недоброзичливо, зі злобою. Коли трохи згодом трійця зупинилася біля під'їзду станції, студент подякував й виліз із тарантасу. Поштовий потяг ще не приходив. На додатковій дорозі стояв довгий товарний потяг; на тендері машиніст та його помічник з обличчями, вологими від роси, пили з брудного металевого чайника чай. Вагони, платформа, лавки — все було мокрим та холодним. До прибуття потяга студент стояв біля буфету та пив чай, а поштар, запхавши руки у рукави, досі зі злобою на обличчі, самотньо крокував по платформі та дивився під ноги.

На кого він сердився? На людей, на потребу, на осінні ночі?

Весілля.

Дружба в циліндрі та білих рукавицях, захекавшись, знімає в холі пальто й з таким виразом, нібито хоче повідомити щось страшне, забігає до зали.
