Роздуми над вишитим рушником (споконвічним атрибутом української жінки) задокументовані у відеоперформансі мисткині. Щоправда, нитки, з якими працює Прошковська, — невидимі. Що відсилає нас до невидимої жіночої праці загалом.
Також на виставці представлено аудіоробота з фрагментами українських жіночих співів в обробці сучасної композиторки та інсталяції з каміння і саману. То як порушити це коло невидимості?
