Дурнуватий швейцар, почувши з веранди охання, розбитий посуд та жіночі крики.

— Ну, і що тобі зробити за це? — спитав пірат.

Шкіра на обличчі швейцара стала багряною, очі потемніли. Йому примарилось, що чорне волосся, тепер гарно причесане, було наче в вогні. Зникли пластрон із фраком, і за паском з'явилась ручка пістолета. Швейцар уявив себе повішеним на шибениці. На власні очі він побачив свій висолоплений язик з рота та неживу голову, що впала на плече, і навіть почув шум вітру за бортом. Коліна швейцара затремтіли. Та тут пірат пожалів його і пом'якшив свій погляд.

— Дивись, Ніколасе! Це востаннє, нам такі швейцари зовсім не треба. Краще вже церкву сторожи — і проказавши це, командир наказав лаконічно: — Пантелеймона з буфету. Мусора. Протокол. Машину. В психіатрію. — Та додав: — Свисти!
