Низька, абсолютно квадратна людина, голений до синяви, в круглих окулярах, у новому, на зім'ятій і без підтікань стрічці, у фіолетовому пальто і лайкових рудих рукавицях стояв біля вітрини і щось наказово мукав. Продавець у чистому білому халаті і синій шапочці обслуговував фіолетового клієнта. Найгострішим ножем, дуже схожим на ніж, який украв Левій Матвій, він знімав із жирної плачучої рожевої лососини її, схожу на зміїну з срібним відливом, шкуру.

— І це відділення прекрасне, — урочисто визнавав Коров'єв, — і іноземець привабливий, — він милостиво показав пальцем на фіолетову спину.

— Ні, Фаготе, ні, —задумливо відповів Бегемот, — ти, друже, помиляєшся. В обличчі фіолетового джентельмена чогось не вистачає, по-моєму.

Фіолетова спина здригнулась, але, вірогідно, випадково, бо не міг же іноземець зрозуміти те, про що говорили російською Коров'єв та його супутники.
