Нарешті почув прокуратор і довгоочікувані кроки, і човгання по сходах, що веде до верхнього майданчика саду біля самого балкона. Прокуратор витягнув шию, і його очі заблищали, висловлюючи радість.

Між двох мармурових левів з'явилась спершу голова в капюшоні, а потім і наскрізь мокра людина, у прилиплому до тіла плащі. Це була та  сама людина, що перед вироком перешіптувалась з прокуратором у затемненій кімнаті палацу і яка під час страти сиділа на триногому табуреті, граючись прутиком.

Не оминаючи калюж, людина у капюшоні перетнула площу садка, ступила на мозаїчну підлогу балкона й, піднявши руку, вимовила високим неприємним голосом:

— Прокуратору бути здоровим й радіти, — новоприбулий говорив латиною.

— Боги! — викрикнув Пилат — на вас немає сухої нитки! Який ураган? Га? Прошу вас негайно йти до мене. Перевдягніться, зробіть мені ласку.

Новоприбулий відкинув капюшон, відкривши наскрізь мокру, з прилиплим до лоба волоссям, голову, зобразив  на своєму поголеному обличчі ввічливу посмішку, почав відмовлятись переодягатися, запевняючи, що дощик не може йому нічим зашкодити.
