Відлюдниця знову стиснула свою доньку в обіймах.
— Ходи сюди, я тебе поцілую. Говориш це так ввічливо. Коли ми будемо у тій країні, ми взуємо Дитя Ісуса у чобітки. Ми повинні це зробити для святої Діви. О Боже! Який у тебе гарний голос! Коли ти до мене щойно говорила, це звучало як музика! Ой, Боже ж мій! Я знайшла свою дитину! Хіба ж це не дивовижа? Тепер уже точно ні від чого не помру, коли вже від такої радости не померла!
А тоді вона почала плескати руками, сміятися та кричати: "Ми будемо щасливі!"
Цієї миті у келії почулося брязкання зброї та стукіт кінських копит, які, здавалося, наближалися від моста біля собору Нотр-Дам до набережної. Єгиптянка у відчаї кинулася в обійми відлюдниці.
