Ваші випускники активно допомагають своєму факультету та Могилянці загалом. В яких формах відбувається ця допомога?
Це і матеріальна,  і моральна допомога.
Матеріальна зрозуміло, а моральна — у чому полягає?
Я з ними раджусь, якщо виникають різні критичні ситуації, як бути. Що треба казати студентам, щоб вони зрозуміли, що поводять себе неетично.
А якої допомоги Ви взагалі потребуєте в майбутньому від студентів?
Оскільки я безпосередньо займалася створенням клубу випускників нашого факультету, то  з ними узгоджувала, які завдання потрібно вирішувати в клубі.
 Перше завдання, яке ставилось перед нами, – це утворення партнерської мережі, щоб випускники знали, де працюють "свої", до кого звертатися за допомогою з працевлаштуванням, зростанням кар’єри. Тому коли студенти йдуть в якусь компанію, то знають уже, що там є наш випускник.
 Третє завдання полягає в тому, що випускники допомагають нашим студентам у працевлаштуванні та проходженні виробничої практики. Практика у нас дуже коротка — лише 2 тижні, і якщо якісь компанії погоджуються взяти студентів, то все одно не надають їм потрібної інформації (це зазвичай практика «принеси-віднеси» або «переклади»).
Останній пункт — це фінансова підтримка факультету. Випускники заснували грант «Найкращому методисту факультету» і будуть уже втретє вручати цей грант на дні факультету. Вони допомагають нашим студентам, які отримали запрошення для участі в досить коштовних закордонних наукових конференціях, повну  вартість яких Могилянка не може проплатити. Також вони спонсорують різні проєкти, наприклад,  «Фенікс», який  у нас уже другий рік — вища нагорода факультету. Далі ми з ними працюємо над тим, щоб вони спонсорувати зарплатню викладачів, яких ми запрошуємо, бо штатні педагоги, зазвичай, почувши про заробітню плату, відмовляються. В результаті наші студенти багато втрачають, бо запрошуємо ми, зазвичай, відомих серйозних практиків. Окрім цього, випускники вже заснували стипендію для викладачів, яких ми  запрошуватимемо для читання лекцій. Отже, ідей та проєктів у нас багато.
Пане Олексію, яке Ваше життєве кредо?
Я керуюсь стародавнім китайським принципом: "Далеко йде той, хто м'яко ступає". Тобто не робити нічого поганого, щоби потім не було соромно перед самим собою.
Ваша стратегія боротьби з проблемою.
Проблема, як кажуть, "It’s a matter of perception" — все залежить від того, як ви її сприймаєте — може бути проблемою, а може й не бути. Якщо проблеми зі здоров’ям дітей чи близьких, то це однозначно проблема, яку потрібно розв'язувати. А якщо проблема, скажімо, в бізнесі, то це все відносно. Я не можу сказати, що в мене є конкретна стратегія, тому що все залежить від ситуації. Можна зараз зануритись у психологію і навести приклад за Фройдом про фрустрацію. Тобто якщо у вас проблема, є декілька варіантів дій. Наприклад, Ви приходите в гості з хлопцем, а там грає дівчина на піаніно. Хлопець каже: «вау, оце дівчина, просто моя мрія». А ви не вмієте грати на піаніно, тобто виникає проблема, яка має  декілька шляхів виходу з неї. Перший, що ви комплексуєте, переживаєте, страждаєте, тобто це просто відступ від проблеми, — це найгірший метод. Можна піти іншим шляхом: щось інше придумати, наприклад, станцювати. Це називається перейти проблему. А можна взагалі сказати: «Якщо хлопцю подобається інша, то навіщо він мені? Зате я класно граю на губній гармошці. І до побачення». В різних випадках прийнятними можуть бути різні рішення. Тому загальне питання — загальна відповідь.
Яка, на Вашу думку, різниця між успішним проєктом та неуспішним?
Критерієм успішності є те, що Ви успішні. Якщо навіть проєкт не був дуже успішним, але й не очікувалось успіху, то це вже успіх.
На майстер-класі, що відбувається сьогодні, Ви виступаєте в ролі спікера. Яку мету Ви ставите перед цим заходом?
"Майстер-клас" якось дуже голосно звучить. Сьогодні відбувається подія, яку ми робимо щорічно. В нас проходить відкрите спілкування зі студентами, де студенти спочатку кажуть те, що вони очікують від мене почути, що б їм було цікаво. А я, відповідно намагаюсь протягом півтори години відповісти на їхні запитання різного характеру: комусь цікаво, як знайти роботу, комусь — як вчитися за кордоном, інших цікавить, як вийти з кризи підприємствам. Я даю відповіді, керуючись моїм суб’єктивним досвідом, який, можливо, не є апріорі правильним. Я показую свою точку зору, свій досвід, що може бути корисним для студентів. Головна мета таких спілкувань — дати студентам більше інформації для того, щоб вони могли вільно думати, спокійно вирішувати, як діяти в тій чи іншій ситуації; що є різні шляхи вирішення, різні шляхи погляду на базові проблеми. Мета здійснюється, коли студенти починають мислити ширше, а не тільки короткотерміново, наприклад, як знайти роботу, як поїхати за кордон. Виникає питання: а далі що?
Яких результатів Ви очікуєте від студентів?
Головним результатом є те, що вони починають думати. Якщо наше спілкування навіюватиме їм якісь думки, буде корисне в їхньому подальшому майбутньому, тоді це успіх. Найголовнішим критерієм успіху для мене є те, що люди починають думати ї запитувати — якщо є питання, це означає, що людина вже мислить.
Ви регулярно допомагаєте своїй альма-матері. Ви навіть визнавались найкращим грантодавцем Могилянки.
Це було у 2008 році, мене було визнано «Благодійником року». Насправді, сума, яку я пожертвував, не була такою вже й значною, для порівняння, були люди, які давали набагато більше грошей, аніж я. Можливо, причиною цього  було те, що я вкладав гроші в гуртожиток. Я не хотів вкладати їх у безліч проектів, а хотів вкласти в базові – ‘”back to basis”. В мене є персональний погляд на базові речі: дуже важко спілкуватись зі студентом, розповідати йому про якийсь космос, якісь віртуальні речі, коли в нього немає місця, щоб нормально поїсти, немає де зберігати їжу, немає можливості прати речі. Саме на цих речах я сфокусувався, тому що сам вчився і знаю, що таке гуртожитки, відповідно, такі базові речі, як переобладнання — пральні машини, сушки, холодильники дуже важливі. Також була така ситуація, що було дуже холодно взимку і гаряче влітку в актовому залі настільки, що там було неможливо сидіти і слухати. Минулого року я виправив цю ситуацію.
Які ваші мотиви? Наприклад, за кордоном є така практика, що студенти допомагають своїм вишам після закінчення навчання, однак ними керують здебільшого меркантильні інтереси, оскільки що більше вони вкладають у ВНЗ, то більше їм повернеться — там такий принцип. В Україні це значно рідкісніше явище, тут людьми керують більше патріотичні погляди, особисте бажання, а не вигода. А  що Вас спонукає допомагати своїй альма-матер?
 По-перше, за кордоном, усупереч розповсюдженому міфу, лише одиниці вкладають фінанси у свої ВНЗ після закінчення навчання. Я навчався у виші за кордоном, тому на власні очі бачив цю ситуацію. З мого курсу лише одна чи дві людини якоюсь мірою підтримують цей заклад, навіть можна сказати, беруть опосередковану участь, навіть не активну. Мої мотиви — персональні. Мені приємно це робити, в мене тут позитивні емоції. Тут відбувалося моє становлення, кохання, важкі часи, цікаві часи. Я вважаю, що академія дала мені серйозний поштовх як особистості. У мене є персональний грант, хоч це й невелика підтримка, однак регулярна (прим. Наталія Юріївна, що теж брала участь у нашій розмові, не погоджується щодо її незначущості: "Наприклад, без цієї підтримки я б не взяла участь у міжнародній конференції"). Коли ви проходите певний етап свого життя, ви згадуєте, що корисного зробили, таким чином формуючи собі самооцінку. Це річ, яка допомагає мені поважати себе завдяки тому, що я роблю корисні речі. Це не для галочки, не для суспільства, — я роблю це сам для себе. Коли мене запрошують для вручень грамот, мені не дуже комфортно, тому що публічність не є моєю метою.
Оскільки Ви – Президент Довірчої Ради, досить часто доводиться мати проблеми у підборі кадрів. За якими критеріями Ви підбираєте молодих співробітників, зокрема випускників вишів, учорашніх студентів, без досвіду роботи?
Для мене головним фактором є бажання студентів учитися і працювати, зокрема, над собою. Принциповим для мене є ставлення до роботи та оцінка себе і своїх можливостей, що часто є досить суб’єктивною. Людина, що має надлишкову  впевненість у своїх силах, зупиняється в розвитку, стоїть на місці. Також дуже важливим у нашій роботі є вміння спілкуватися з людьми. Я часто зустрічаю студентів, які приходять працювати без здатності адаптуватись до практичної роботи, наприклад, від роботи з числами важко переключитися на роботу з людьми, – а це є одна з основних навичок, необхідних у нашій роботі.
Які Ваші плани на майбутнє? Ви збираєтесь продовжувати співпрацю з Могилянкою?
Я регулярно допомагаю своїй альма-матер і надалі робитиму це. Воно мені приносить задоволення, приїжджаючи сюди, я згадую минуле, знову почуваюся студентом. Хоч я й зайнята людина, але головне ж бажання — якщо воно є, то й час можна знайти.
