Та Римський зробив інакше. Він підвівся, відчинив двері та гримнув у них на кур'єрку, яка сиділа на табуреті:

– Нікого, крім листонош, не впускати! – і зачинив кабінет на ключ.

Після цього він дістав із письмового столу папери і почав ретельно звіряти жирні, нахилені ліворуч букви на фотограмі з буквами в резолюціях Стьопи та в його ж таки підписах, що мали гвинтову закорючку. Варенуха навалився на стіл і видихав жарке повітря в щоку Римського.

– Це його почерк, – нарешті твердо сказав фіндиректор, а Варенуха луною відгукнувся:

– Його.

Вдивившись в обличчя Римського, адміністратор здивувався, як воно змінилося. Здавалося, що і так худий фіндиректор схуд ще більше і навіть постарів, а його очі в роговій оправі втратили свою звичайну колючість і в них з'явилася не лише тривога, а, здавалося б, навіть і смуток.
