Сьогодні я гуляв вулицями міста, чекаючи, коли друг забере мене. У мене не було з собою ніякої музики чи книжок, тож я просто роздивлявся навколо.

На узбіччі були два голуби. Один із них підбирав крихти їжі зі землі і кидав на проїжджу частину, а інший їх жер.

"Цей птах якийсь притрушений, – подумав я. – Інший птах з'їсть усю їжу".

Через кілька хвилин інший птах забрався вже далеченько на проїзну частину. І ось тоді БАМ! – автомобіль розчавлює його.

Цей птах не був дурнем. Він був холоднокровним убивцею. Він спеціально заманював іншого птаха на вулицю, щоб убити.

Я був просто шокований. Вбивця стояв на узбіччі. Але найгірше було те, що він дивився на мене.

Час наче зупинився, дув сильний вітер. Я бачив, як його крила тремтіли на вітрі. Він не рухався. Він просто дивився на мене. Незмигними холодними очима. Він знав, що я все бачив. Він знав, що вбивство так просто не спустиш на гальмах.

Я почувався трохи ніяково. Коли мій друг підібрав мене, голуб уже зник. Але я знав, що він продовжував спостерігати за мною.

Я впевнений, що голуб летів за нами до самого дому. Тепер він знає, де я живу. Він просто вичікує, коли я потраплю в його ідеальну пастку. Він знає.
