— Далі — ще... Порозмовляли, поговорили про всяке, і виявляється, що мій синочок з якоюсь панянкою живе, чиєюсь дружиною. Вона в нього в квартирі замість дружини і господині, чай наливає, гостей приймає і все решта, як повінчана. Вже третій рік, як із цією гадюкою водиться. Комедія і все. Три роки живуть, а дітей немає.
— Отже, цнотливо живуть! — захихотів о. Анастасій, трохи кашляючи. — Є діти, отче диякон, є, але вдома не живуть! У дитячі притулки відсилають! Кхе, кхе, кхе... (Анастасій закашлявся.)
— Не суньтесь, о. Анастасію, — строго сказав благочинний.
— Микола Матвійович запитує його: яка це у вас панянка за столом суп розливає? — продовжував диякон, похмуро оглядаючи зігнуте тіло Анастасія. — А він йому: це, каже, моя дружина. А той і пита: «Чи давно вінчалися?». Петро й відповідає: ми вінчалися в кондитерській Куликова.
