У пошуках екологічного методу поховання та зміни ставлення до нього

На сьогодні традиційне поховання – це висока ціна, хімічна обробка тіла, труна та цвинтар. Цей процес відбувається з десятками мільйонів людей щороку. Проте все популярнішими стають альтернативи традиційному похованню. Адже якщо продовжувати використовувати землю в такий спосіб, негативні екологічні наслідки не забаряться. Що ж таки варто робити з тілом померлих, щоб запобігти жахливим наслідкам? І як навести людей на шлях екологічних поховань?

Перш за все, земля, використана для збереження тіл, які не тільки довго розкладаються, але й отруюють ґрунтові води, — це обмежений ресурс. Враховуючи те, що Земля перенаселена, і ситуація тільки погіршується, важливо раціонально вирішувати питання померлих. Сьогодні люди намагаються суттєво покращити традиційний спосіб поховання, відмовляючись від хімікатів та вибираючи труну, яка швидко розкладається. Дехто пішов на крок далі. Нью-Йоркська винахідниця [1], наприклад, придумала екологічну труну, яка за допомогою грибкових спор утилізує рештки тіла протягом року. В землі завдяки цьому не залишається токсинів, лише поживні речовини [2].

Другим за популярністю способом для померлих піти з цього світу є кремація, проте її нелегко назвати екологічною. Звісно, вона заощаджує землю і робить це доволі ефективно, адже урну родича можна поставити у себе вдома, або ж розвіяти порох у важливих для померлого місцях. Крім цього, порох можна використати для безлічі способів. Деякі з найпоширеніших — це вирощування дерева, створення вінілової платівки, картини, діаманта або ж коралового рифу. Проте, зважаючи на те, що під час кремації виділяються парникові гази, а також невелика кількість шкідливого меркурію [3], з’явилась більш екологічна альтернатива. Розчиняти тіло [1] за допомогою ресомації — краще для довкілля, адже використовується менше ресурсів та виділяється менше газів. Після процесу залишається лише наповнена поживними речовинами рідина, а також порошок, який можна використати так само, як і залишки кремації.

Кожен із цих нетрадиційних способів передбачає психологічну готовність до такого закінчення життя, яка ще не присутня у всіх, особливо у релігійних спільнотах. Одним із найважливіших кроків до екологічного поховання є вирішення питання цвинтарів або ж будь-яких місць, створених для померлих. У багатьох країнах присутня культура збереження залишків померлих. Людям необхідно, щоб залишалась можливість певного зв’язку з тими, хто їх покинув. Могила може містити тіло, урну, або й нічого, крім таблички, проте багато кому потрібен цей символ людини, що покинула світ до того, як покинули його люди, які її люблять і шанують.

Окрім того, такі релігії, як християнство, закликають шанувати тіло, адже воно є невід’ємною частиною особистості, яка померла, і багато хто намагається уповільнити процес возз'єднання цього тіла з природою. Хоча важко назвати спосіб, який поєднає екологічні переживання та психологічний спокій, я бачу кілька таких, які мають потенціал. Поховання тіла натуральним шляхом у лісах, щоб воно стало поживою для дерев, здається шанобливим до почуттів і водночас прекрасним поєднанням природи та людини. Повністю забрати у людини можливість мати “місце” на Землі після смерті може слугувати якимсь шляхом до забуття предків, як згадував Тоні Саад [3]. Варто залишати це відчуття присутності пам’яті про людину, адже є ризик того, що воно зникне, і живі відчуватимуть лише самотність, або ж забудуть про відповідальність перед цим світом та тими, хто по ньому ходив. Люди приходять і відходять, тому при використанні натурального поховання так зване “місце” звільниться від тіла через кілька років, а від значення для людей навколо тоді, коли спільнота буде готова відпустити цю людину навіки.

Проте варто остаточно позбутись  негативних емоцій, пов’язаних із місцями померлих людей. Такі емоції приносять саме приносять цвинтарі, й уникнути їхнього впливу вдалося багатьом країнам, тому я вірю, що цей процес може розпочатись і у нас. Смерть треба згадувати у розмовах як щось природне, а залишки мертвих повинні сприймати як частину природи, якою вони стають у відповідний момент. Загалом, це усе має входити в світосприйняття людини ще у дитячому віці, проте для цього дорослі нашої країни повинні також це засвоїти.

Така делікатна тема, як прощання з померлими, надзвичайно важлива на шляху до збереження планети. Вона також є важливою для збереження психологічного здоров’я людини, тому правильне рішення та правильні підходи до його втілення є критичними. На щастя, у світі вже зробили багато кроків на шляху до успіху, і я вірю, що наша країна та особисто моя спільнота стануть частиною тих, хто покидає цей світ красиво, екологічно і залишає в пам’яті людей та Землі тільки найкращі спогади.
