— А ось поглянь, як я обманюю.

Лісничиха розв'язала вузлик та показала їм, окаянна, гроші, потім розказала все, як прийшла до неї Анютка, як говорила Анютка та інше. Душогуби зраділи, стали ділитися між собою, ледь не побилися, потім, значить, сіли за стіл наминати. А Анютка лежить, бідна, чує всі їхні слова та труситься, як в’юн на пательні. Що тут поробиш? Та з їх слів вона дізналася, що таточко померли та лежать посеред дороги, і здається їй, дурненькій, ніби бідного татечка їдять вовки та собаки, ніби кобила наша пішла далеко в ліс і її теж вовки з'їли, і ніби саму Анютку за те, що грошей не вберегла, в остріг посадять, бити будуть.

А розбійники налопалися та послали бабу за водою. П'ять рублів їй дали, щоб і горілки купила, і солодкого вина. Пішли в них на чужі гроші і пиятика, і пісні. Пили, пили, собаки, і знову бабу послали, щоб, значить, пити без кінця-краю.
