Вона випросталася і поглянула на мене. Вперше за час нашого знайомства я побачив, як її лице, лице кольору білих клавіш нового рояля, порожевіло. І мовчки підійшов до неї. Вона впустила зібрані квіти, і вони розсипалися по траві.

— Я знала, що ти прийдеш, Джиме, — сказала вона впевнено, — батько не дозволяв мені писати, але я знала, що ти прийдеш.

Що було потім, ви можете здогадатися самі — мій фургон був саме через річку.

Я часто думаю, нащо людині стільки освіти, якщо вона не годна використати її для себе. Якщо всі переваги дістаються іншим, то що ж дістається тобі?
