Про український кінематограф, до часів Майдану, 13-14 років перед ним можна було говорити або щось хороше, або нічого. Фільмів майже не знімали, ті, що знімали, або були не дуже, або були "поетичним" кіно — цілковито незрозумілим казна-що, яке вже давно мало померти. Що, до речі,  успішно і зробило 2008 року з фільмом "Богдан-Зіновій Хмельницький". (ск) Тотальна непідтримка з боку держави, байдужість самого населення до власного кіно й орієнтованість того ринку, що лишився, був на москалів. А потім відбувся Майдан, третій за ліком, який істотно вплинув на новітню історію України і на фільми зокрема. Держкіно почало збільшувати обсяг коштів на створення фільмів, частина з них почала орієнтуватись на українців і про українців. Чи стало від цього краще? Ну, це, звичайно, з якого боку поглянути. Його стало більше, якщо порівняти з кількістю фільмів початку 21 сторіччя різниця буде очевидною. Це добре, звісно, а чи стало воно кращим? І так, і ні, якщо в тих ще нульових із хорошого можна згадати  хіба що  більш-менш непогану "Штольню", то в десятих були хороші "Кіборги", "Дике поле", можливо, "Червоний", "Наші котики" (я розумію, що останнє "довбонуте", але "довбонутим" його і задумували), та "Захар Беркут". Це ті, які я особисто бачив й вважаю добрими фільмами. Вже, погодьтеся, краща ситуація. (ск) Та і гівняних фільмів з'явилось немало, втім кого я обманюю, цих фільмів, як гівна. Різні "Дзідзьо Контрабас", "Свінгери" та будь-яке лайно, що знімав "Квартал" (а всі їхні фільми — повне гівно й образа кінематографа), назнімали у великій кількості. Проте хороші фільми не бувають без поганих, й фільморобам потрібна практика і час, щоб зняти щось хороше. Тому поки на ситуацію з кіно в Україні можна дивитись позитивно, врешті-решт живе хоч можна лаяти, якщо по ділу...
