Бути 15-річним.
Сьогодні останній день, коли я можу сказати, що мені 15 років. (звісно, що це за паспортом, у душі я — 5-річний хлопчик).
Ранок почався з того, що я з‘їла омлет з овочами (їжте, дітки, броколі, це смачно), випила чашку чорного чаю з двома ложками цукру, двічі поверталась назад, бо щось забувала, і попленталась на маршрутку.
Чомусь сьогодні на маршрутку о 8:00 вийшло вельми мало людей і я навіть знайшла сидяче місце. Успіх.
За 23 хвилини я була на зупинці "Дитячо-юнацька спортивна школа", а ще  за 3 хвилини я залізла до тролейбуса №10. Квиточок виявився нещасливим. Фортуна вже другий місяць не усміхається мені, і кондуктори відривають квитки, які зовсім не сходяться за сумами цифр. Шкода.
Я зайшла до такого вже рідного класу №221 і побачила Назара, що впевнено вчив фортепіано, бо ж у березні треба складати академ. Певно, уже весь коледж знає його мелодію «Упорный бас», окрім самого Назара (але я впевнена, що він усе вивчить і складе на гарний бал).
У класі пахло квітами, які стояли у вазі не перший день. Вони були гарні, але кватирку я все ж таки відчинила.
Я не люблю понеділки, бо першою парою ми маємо світову музичну літературу. Продовжували розбирати творчість Йозефа Гайдна. Симфонія №103 класна. Коли Олена Олегівна сказала: «Зараз будемо слухати сонату ре-мажор», усі глянули на мене. Хто ж винен у тому, що я колись грала її на академі у музичній школі і тепер граю усюди, де бачу фортепіано? Коротше, певно, я все ж таки люблю понеділки.
Далі ми перейшли до сусіднього класу на пару української мови. Українська мова класна. Сумнівів немає. Отак от.
О 12:20 я традиційно сходила з одногрупницею до їдальні. За плов, котлетку і чорний чай з двома ложками цукру заплатила 32 гривні. Другий успіх за день. Побазікали про наше, дівчаче, і я пішла на урок фортепіано.
Фортепіано — крутий інструмент. То як узяти весь оркестр і замінити його одним виконавцем. Ото фортепіано. А Кос-Анатольський — вельми файний композитор. Українці вміють писати дивну, але щемку музику (граю його Перший прелюд з циклу «Шість прелюдів», кайфова штука).
Зазвичай я маю годину між фортепіано і спеціальністю на розігрування. Жарт про те, що підвал — мій другий дім, — не така вже й смішнявка. Так воно і є.
Мені подобається спеціальність. Кожного уроку я помічаю те, чого не помічала раніше у творі, і це, ну, прикольно, знаєте. Зрештою, я отримую задоволення від спеціальності, і це головне.
Потім я пів години валялась на матрасику, бо спина болить неймовірно, слухаючи свого улюбленого Шостаковича. Разом з Катею Паученко дійшли висновку, що Восьмий квартет найкращий з квартетів Шостаковича. Суб‘єктивно. Але факт неймовірної краси цього твору відкидати неможливо.
Останньою парою у нас була громадянська освіта, себто економічна теорія. В нас у класі впав карниз. Дівчатка забились. Карниз якось повісили назад. Отак от.
Я їхала до зупинки "13 школа" маршруткою №500. То була помилка, тому що вона була дуже-дуже забита людьми. Але я змогла якось випхатись. Третій успіх за день.
Ми з мамою скупились і я порадувала себе упаковочкою яблучної пастили. Бережіть, вищі сили, пастилу.
Приїхали додомцю. Я поїла, випила кави, нагодувала свого дурного, але такого улюбленого, пса Женю.
Сиджу і думаю.
А бути 15-річним не так уже й погано.
