- Помилуй, Господи, він же підписався! Отже, він був попереду? Був?
- Ні, не був.
- Як він міг розписатися, якщо не був?
- Не знаю.
- Хто ж знає? Ти ґав ловиш там попереду? Пригадай-но, можливо, заходив якийсь незнайомець! Подумай!
- Ні, ваша світлосте, незнайомців не було. Чиновники наші були, до її світлості баронеса приїжджала, отці з хрестами приходили, а більше не було нікого...
- Що ж він невидимим підписався чи як?
- Не знаю, проте жодного Федюкова не було. Це я навіть перед іконою..
- Дивно! Не зрозуміло! Неймовірно! — задумався Навагин. — Це навіть смішно. Людина ставить підпис уже тринадцять років і ти не можеш впізнати, хто він. Можливо, це чиясь витівка? Можливо, який-небудь чиновник разом із своїм прізвищем підписується, заради жарту і цього Федюкова?
