Барабанник наполягав, що він мав його донести аж на вершину Скляної гори, але велетень потрусив головою, заричав і повернувся в ліс. Аж ось стоїть барабанщик перед горою. А гора така висока, ніби там три гори, а не одна, така рівна, як дзеркало, що він не знав, як туди піднятися. Починає він дертися вгору, та все дарма, бо щоразу скочується вниз. "Був би я птахом," — подумав він, але що ті мрії, коли в нього крил не було. Поки він ось так стояв й не знав, що робити, побачив барабанщик двох чоловіків, які голосно сварилися між собою. Підійшов він ближче і зрозумів, що вони сваряться через сидіння, що попереду, бо обидва хотіли на нього сісти. "Оце ж ви бовдури, — сказав він, — сваритися через сидіння й при цьому коня не мати". "Це сидіння варте чвари, — відповів один чоловік, — хто ним володіє й чогось хоче, нехай навіть на край світу дістатися, то опиниться моментально там. Це сидіння належить нам обом, але зараз моя черга ним користуватися, але він не хоче віддати сидіння". "Я вам допоможу," — сказав барабаник, при цьому відійшов й встромив палку в землю. Потім він повернувся і промовив: — А тепер біжіть до мети, хто перший дістанеться, того і буде сидіння".
