Заглоба відкрив очі.

— А це що? Куди ми приїхали?
— Не знаю.
— Чекай. Це козацький зимівник.
— Так, мені теж так здається.
— Напевно тут чабани живуть. Не дуже мила компанія. Чого ті собаки так гавкають, ніби їх вовки гризуть! Видно коней і людей біля будинку. Немає вибору, треба заїхати, щоб не переслідували, якщо оминемо. Та й подрімати не завадило б.
— Правда.
— Раз, два, три, чотири коні осідлані — чотири людини біля будинку. Так, це чабани. Щось вони там жваво обговорюють. Ей, там!

Одразу підійшло чотири козаки. То справді були чабани з кіньми, тобто вершники, які влітку охороняли стада в степах. Пан Заглоба одразу помітив, що тільки в одного з них була шабля і кістка; три інших були озброєні палицями з кінськими щелепами, але також знав, що такі вершники можуть бути дикими людьми і часто небезпечними для мандрівників.
