Ні кондукториня, ні пасажири не були вражені самою ціллю справи: не те, що кіт проривається до трамвая, а те, що він збирається платити за проїзд!

Кіт виявився не лише платоспроможною, але й дисциплінованою твариною. Щойно він помітив увагу кондукторині, то зупинив наступ, зліз з підніжки та сів на зупинці, чухаючи вуса гривнею. Проте щойно кондукториня смикнула за мотузку і трамвай рушив, кіт вчинив так, як вчинив би кожний, кого вигнали з трамваю, але кому конче потрібно їхати. Пропустивши повз себе три вагони, кіт заскочив на задню дугу останнього, лапою вчепився за якусь кишку, що стирчала зі стіни, й поїхав, економлячи таким чином гривню.

Стежачи за котом, Іван майже загубив головного з трьох — професора. На щастя, той не встиг зникнути. Іван побачив сірий берет у натовпі на початку Великої Микитської чи Герцена. За секунду Іван і сам опинився там. Проте успіх залишив його. Поет і прискорювався, і біг похапцем, розштовхуючи пішоходів, але і на сантиметр не наблизився до професора.
