Гаразд, фактами не доходить, спробуймо аналогії.
Уявіть.
Був пацанчик. Років 15. Ніколи до пуття не вчився і себе не розвивав, лише в качалку ходив і навчився віртуозно з кастетом працювати. Ну, як віртуозно, сусідських дітей позалякував, свою сім'ю тероризував, але коли спробував наїхати на значно меншого за себе північного сусіда — отримав по зубах.
Одного разу він зустрів матьорого бандита, професіонала своєї справи, хоч і схибленого. І домовились вони разом пограбувати людину, підписали пакт — і це зробили.
Але так склалось, що в цієї людини був договір з охоронною фірмою.
Коли до пацанчика прийшли, він сказав: "А що я — це все він, я взагалі намагався допомогти цій людині".
Насправді, окрім цієї людини, вони там ще трохи разом побузили, вчили один одного битись, зброєю обмінювались, ресурси, всє дєла, ну але чорт із цим. Найсмішніше, що вони настільки не соромились — все це вказано в підписаному пакті.
Але дружбі настав гаплик, бо апетит приходить під час їжі, і пацанчику здалось, що йому має належати більша частка.
Він уже планував скинути цеглину на голову своєму недавньому корєшу, але той недарма був професіоналом — чекав цього.
Коли наш пацанчик сидів у засідці на даху — бандит до нього підкрався і скинув вниз.
Пацанчик поламав ноги, але відмовитись від затії вже не міг. Тому він пригрозив сім'ї, що якщо вона його не підтримає — то всі підуть під ніж. І погрозами, і залякуванням змусив їх долучитись до боротьби з бандитом.
Врешті охоронна фірма, не без допомоги інших жителів міста, бандита і його ватагу скрутила, пацанчик гордо попозував поруч.
Оскільки він був тип неприємний, то щоб не злити, його навіть посадили поруч на пресконференції.
Але після цього стало лише гірше — пацанчик вирішив, що він єдиний головний переможець, а всі решту — то так, шото там дєлалі. Він переконав у цьому сім'ю, потім найближче оточення, потім почав залякувати сусідів, розвісив усюди свої портрети. Коли йому закидали, що він мудак — він показував на милиці (які йому вже не були потрібні, ну але ж статус) і розповідав про той жахливий день, коли він мирно собі курив на лавочці, як раптом цей бандюк підступно, о 5-ій ранку, на нього напав і покалічив.
Він так довго це повторював — що, зрештою, всі повірили. А хто не повірив —той боявся і вдавав, що так і було.
Звісно, охоронна фірма та адекватні люди розуміли, що відбувається. Спершу вони думали, що він божевільний, але після декількох кіпішів на вулиці за його участі і купівлі гранатомета — сприйняли погрози всерйоз, хоча не перестали вважати психом.
Просто псих з гранатометом і без нього — це дві великі різниці.
У них теж був гранатомет, але оскільки відбудовувати місто довго — з ним розібрались інакше. Спершу він втратив роботу, потім закінчились гроші, союзників у нього ставало все менше, і, зрештою, він спився — тож усі полегшено зітхнули.
З його колишнім оточенням навіть почали спілкуватись і пробували їх повернути до нормальної взаємодії.
Але вони не врахували однієї штуки — надто довго його сім'я жила в таких умовах. Надто довго дивилась на героя і вірила в перемогу. Тому його синок-коротунчик узявся продовжити справу героїчного батька.
Спершу він нагадав сім'ї, що вони сім'я — а то розслабились усі, демократія, рішення приймати разом. Ще чого.
Потім вони почали наламуватись до сусідів. Як у старі добрі часи. Одних залякали, других знищили, у третіх — вигнали з дому адекватних, а з алкашем Рамзаном об'єднали зусилля.
Охоронна фірма на те все спокійно дивилась. По-перше, договору про охорону немає, а, по-друге, ну, це ж його будинок.
І, можливо йому все і вдалося б поступово, але один із сусідів дав йому здачі. Дав боляче, на очах у всього міста. Новий пацанчик, звісно всім оголосив, що сусід бився сам із собою, але ж усі все розуміють. У цього сусіда, до речі, теж колись був один із гранатометів, але його переконали здати зброю— і, здавалось, що він — легка здобич. Але ні.
І був би хепіенд, якби не одне але. У цього сусіда поруч із роботягами і талановитими дітьми жили родичі, які довго були під владою пацанчика. Вони никали під подушкою його портрети і у визначені дні ходили й набиралися на "дєнь пабєди". І стверджували, що "можем павтаріть". Звісно, їм було комфортно це робити за спинами адекватної частини сім'ї.
Ви перебуваєте тут...
Без моралі.
