— Не допливуть! — кричали хлопці.
— Потонуть!
— Слава Богу! О! О! Вже один кінь занурився.
— На погибель їм!
Коні перепливли третину річки, але вода зносила їх униз щоразу далі. Мабуть, почали втрачати сили, повільно занурюючись усе глибше. За хвилину козаки, які на них сиділи, були вже по пояс у воді. Минув якийсь час. Набігли хлопці з Шелепухи дивитися, що діється: вже тільки кінські голови виднілися над хвилями, а козакам вода доходила до грудей. Але вже перепливли пів ріки. Раптом одна голова й один козак зникли під водою, а за ними другий, третій, четвертий і п'ятий... кількість плавців зменшувалася дедалі швидше. Обабіч річки запанувала в натовпах глуха мовчанка, але йшли всі за водою, аби побачити, що буде. Вже дві третини річки подолано, кількість плавців ще зменшилась, але вже чутно важке хропіння коней і підбадьорливі голоси козаків; уже видно, що деякі допливуть.
