— Та-ай! — каже ниючим басом Рябов; чутно, як уповільнюється його дихання, відчувається, що він хотів би сказати багато, проте не знаходить слів. —Та яй!

— Ні, братці, навіть не просіть, — зітхає Семен, сумно хитаючи головою. — Не доводьте до гріха. Не дам я вам рушниці. Немає такої моди, щоб речі зі застави забирати та не платити гроші. Та й до чого ці дурниці? Ідіть собі з богом!

Слюнка витирає рукавом спітніле обличчя і починає молитись і просити. Він перехрещується, простягаючи до образу руки, закликає свідків своїх покійних батька та матері, але Семен, як і раніше, дивиться спокійно на баранку і зітхає. Зрештою, Ігнашка Рябов, який до того не рухався, раптово підводиться і падає перед шинкарем на поклін, але і це не спрацьовує!

— Та вдавись ти цією рушницею, нечисте! — каже Слюнка, сіпаючи обличчям і смикаючи плечима. — Вдавись-, холера, розбишацька душа!
